Продовжуємо серію матеріалів із ключовими запитаннями, які варто поставити неврологу або паліативному лікарю.
Ураження головного мозку часто змінює особистість. Напади психомоторного збудження або делірію лякають родичів найбільше. Саме тому важливо розуміти, де межа між некоректною поведінкою (яку можливо м’яко скоригувати зміною освітлення чи голосу) і медичним станом, що потребує призначення нейролептиків чи седативних препаратів.
«Наша мета — розрізнити, де потрібне м’яке коригування навколишнього оточення та особливостей спілкування, а де виникає медичний стан, що вимагає підключення медикаментозної підтримки», — підкреслює Оксана Каук, лікар-невролог, к. мед. н., доцент, директор Навчально-наукового інституту післядипломної освіти Харківського національного медичного університету.
Запитання: Які когнітивні та поведінкові зміни можуть виникнути і як на них реагувати без шкоди для пацієнта?
Чому це важливо?
Неправильна реакція близьких (суперечки, крик, намагання «повернути до реальності») може лише посилити страх та агресію хворого. Чітке розуміння правил поведінки допомагає заспокоїти пацієнта та уникнути хаосу в родині.
Рекомендації невролога щодо коригування делірію та збудження
1. Немедикаментозні методи (перша лінія допомоги)
- Орієнтація у просторі. У кімнаті пацієнта має бути годинник, календар і м’яке нічне освітлення. Це допомагає уникнути так званого «синдрому заходу сонця», коли в сутінках у хворого наростає тривога та дезорієнтація.
- Зниження стимуляції. Забезпечте мінімум шуму, вимкніть телевізор (хворий може сприймати події на екрані як реальну загрозу), спілкуйтеся спокійним і низьким тембром голосу.
- Валідація замість суперечок. Якщо пацієнт із деменцією збирається «на роботу» або «до мами», безглуздо доводити, що йому 80 років і він на пенсії — це викличе лише хвилю агресії. Потрібно переключити увагу та погодитися з його емоцією («Ти хвилюєшся за роботу? Розкажи, ким ти працював»).
2. Коли потрібна медикаментозна корекція
Якщо поведінка пацієнта стає небезпечною для нього самого (він вириває катетери, намагається завдати собі шкоди) або коли він страждає від жахливих галюцинацій, необхідне залучення лікаря:
- Призначення препаратів. Лікар призначає нейролептики в паліативних дозах (наприклад, галоперидол при гострому делірії, кветіапін чи оланзапін при деменції).
- Заборона самолікування. Слід уникати самостійного призначення типових «седативних» препаратів на кшталт корвалолу чи барбовалу без контролю лікаря, оскільки вони можуть викликати парадоксальну реакцію — посилити збудження й дезорієнтацію.
Висновок
Психологічний комфорт та безпека пацієнта — це запорука спокою всієї родини. За перших ознак наростання делірію чи некоректної поведінки важливо проконсультуватися з лікарем-неврологом для коригування догляду чи схеми лікування.
